Був сьогодні на кіностудії ім. Довженка. В одному з павільйонів "1+1" пише свої "сніданки". Я, на прохання колег, готував "ранковий грузинський салат". Кароче, на наступному тижні ці 3 хвилини ганьби слави покажуть.

Але це вершки. Вийшов на вулицю - стоять два однакові "мерседеси" з... однаковими номерами. Навколо штук шість, а, може, й більше міліцейських автомобілів. У них і поруч гуляють полковники з майорами. Виявилося, що спікер Ради Володимир Литвин записується в передвиборчому ролику.

Це його, кандидата в президенти, право. Але чому ми всю цю тучу людей в погонах і з "мерседесами"-дублетами маємо оплачувати?

Хто такий Литвин? Він керівник колективного органу, один із депутатів, уповноважений вести сесію, підписувати деякі документи. Які такі таємниці він знає, що його треба так охороняти? Кому воно нада? Та й, очевидно, що всі ці полковники на "тойотах" - лише понти і марнотратство.

"...правда історії свідчить ...про 150-тисячне гітлерівське військо етнічних євреїв".

Це так партія Конґрес українських націоналістів Олексія "Мерседес" Івченка заробляє собі згадки в пресі. Вони домоглися свого - проте, питання - навіщо вороги, коли є такі патрійоти.

Хто цікавиться історією питання - наберіть у пошуку "еврейские солдаты Гитлера". і Гугл вам допоможе.

Відвів вранці Іларіона до школи на індивідуальне заняття. Виявилося, що ми єдині батьки в класі, які на це погодилися.

Всі інші бояться.

Паніка пробудила в киянах середньовічне - померти від невиліковної, всеохоплюючої інфекції.

Вона - працює. Оні брєдят.

побачив у ledilid.

Написано для порталу tsn.ua

Правнук чекіста з Подолу і водночас нащадок дворянського роду. Мефістофель і Талейран в одному флаконі. «Дешёвый клоун» і вмілий політичний гравець доби раннього Кучми і пізнього Януковича. Його звуть Дмитро Табачник.

Що читаємо? Невеличку книжечку Георгія Зубченка «Дмитрий Табачник», яка вийшла в серії «Знаменитые украинцы» (Харків, «Фолио», 2009). Не міг не купити, коли побачив її на полиці, поруч із аналогічними покетбуками про Шевченка, Бандеру, Лесю Українку та Сковороду. У видавництва, очевидно, були резони таку книжку надрукувати. Але введення Табачника в ареопаг «знаменитых» пахне не лавром, а «джинсою». Хоча, врешті решт, 23 гривні 10 копійок – недорога, красна ціна для того, щоб дізнатися правду про діяча, якого, м’яко кажучи, не надто поважають навіть однопартійці. Пригадуєте, якими словами його оцінив Борис Колесников, – «дешёвый клоун» і «казнокрад». І контрольний постріл – «Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из и так небогатых украинских музеев тырить?». Любитель старожитностей, доктор історичних наук, академік і професор на це змовчав.

Чому зараз? На самому початку книжки сказано, що Табачник «главную роль в отечественной истории он пока не сыграл», хочеться зрозуміти, коли і де побачимо застосування інших – некримінальних – талантів нашого героя.

Що цікавого? Це шедевр марнославства. Ну, ще можна зрозуміти появу в цій же серії томика про Кучму авторства відомого політолога Костянтина Бондаренка. Але ж Леонід Данилович – все-таки президент України, а чиновник середньої руки Табачник заслуговував би потрапити в іншу книжкову серію – «Сумнозвісні українці».

Книга написана в рідкісному нині жанрі «Житіє святих».



( ...один із найближчих соратників Ющенка гарантував Табачникові збереження посади в уряді за один лише вихід на сцену Майдану з помаранчевою стрічкою... )

Фраза. «Табачник проработал в обоих правительствах Януковича около 1500 дней, что на сто дней дольше, чем длилась Великая Отечественная война». У цій цитаті скільки розуму, стільки й такту.

Чудова підбірка фотографій і роликів з учорашнього похорону кримінального авторитета Япончика на Ваганьковському(!) цвинтарі у Москві.



Понад 700 братків і їхніх жон у хутрах безперешкодно прийшли попрощатися з Іваньковим. Мілція очепила кладовище і відсіювала цікавих і журналістів. А на наступний день, тобто сьогодні, Дума ухвалила зміни до закону, які збільшують покарання за участь в ОПГ. Хаха.

Шукаю цю книжку, випущену нещодавно під егідою мєлкіх жуліків Наймана та Мірського. Ту саму, де біографію А.П. Яценюка вміщено, як кажуть, під №3.



Куплю, приму в дар, з поверненням, бо дуже треба. Хочу написати рецензію.

Кілька днів тому побачив у блозі в Каті Ботанової майже крик про те, що крайньо-праві молодики вчергове зірвали презентацію книжки, виданої "Критикою". Запропонував популярному журналу, з яким співпрацюю, колонку про це. Але ця тема, з якихось внутрішньоредакційних нюансів, не була підтримана. Написати в блозі не встиг, все відкладав. Бачте і заголовок пропадав...

І ось сьогодні вночі якісь дебіли підпалили арт-центр Павла Гудімова, де напередодні відбулася дискусія про книжку "120 сторінок содому" та фільм "Бруно". Стрічку я дивився - як на мене - вульгарна і не дуже смішна галіматья. Якраз для людей, яким все одно з чого-кого сміятися - з Трипілля чи Шуфрича. Звісно, вона не мала бути забороненою.

Забороняти - не просто тупо, це безсенсово. І кому це розуміти як не націоналістам, бо саме так принаймні так себе ідентифікує публіка, яку не видно при обговоренні реальних проблем держави, але ручкі шаловлівиє яких вічно бажають когось стукнути.

Справжніх націоналістів розстрілювали, карали, вивозили родинами, селами на Сибір, цькували просто за природну українську... І тепер у незалежній державі бачимо огидну морду нетерпимості. Від "патріотів", молоді, якій хтось вбив у голову, що кулаками можна вирішити якусь проблему.

Той, хто кидається на гомосексуалістів, не повинен лити крокодилячих сліз за "патріотом" Чайкою.

Той, хто підпалює культурний центр, - має готуватися до того, що завтра невідомі спалять офіс ОУН, КУН, "Свободи", зірвуть чи заллють фарбою дошки провідникам ОУН, сплюндрують могили видатних дисидентів чи націоналістів.

Цікаво, що якраз вчора я мав виступ на журфаці Київського універу. Приятелі-націоналісти попросили розповісти студентам про Степана Бандеру, показати рідкісні фотографії, підпільні видання ОУН. Показували фільм, який переміг у проекті "Великі Українці". Студентів було чимало, слухали уважно, питання задавали. Зокрема, казав, що від толерантності націоналістів в реальних українських умовах дуже залежить ставлення до їхніх лідерів, змагань 1930-1950-х тощо.

Одна зі студенток запитала про можливе перепоховання Степана Бандери на Батьківщині - я сказав, що це не відбудеться, поки навіть у Львові його пам"ятник перебуватиме під цілодобовою вартою двох міліціонерів.

Той, хто вчора напав на центр Павла Гудімова дали карт-бланш підриву пам"ятнику Бандері. Або будь-якому іншому. Око за око.

Я не купив на Форумі видавців «120 сторінок содому», бо все одно не прочитаю через катастрофічний брак часу. Та й не дуже цікаво, якщо чесно. Але - і це аксіома - є багато людей, яким хочеться чи навіть варто прочитати ті тексти. Кому воно не тре' - мають проходити повз. Мовчки! А якщо відкривати рот - то на відстані, бо це і є свобода.

Юрій Андрухович у лекції пам"яті Сашка Кривенка, яку він читав в УКУ навесні, сформулював те, що я через брак таланту не здатний написати:

"...У націоналістично-державницькому дискурсі трактування свободи можна показати також через негацію, але радше приховану. Свобода – це загалом добре, ми навіть партію так називаємо, але спершу хай сильна держава, Сильна Українська Держава Понад Усе – усі слова з великої літери! А оскільки шлях до неї складний і довгий, то спершу – заборони, бар’єри, межі, а вже відтак дозволи, якщо в цих дозволах взагалі ще буде якась потреба.

І тільки в ліберально-прозахідному дискурсі свобода трактується як норма.. Але він якраз найменше чутний. Дивно, що взагалі чутний.

...Єдиним засобом від такого нищення [свободи] є не просто демократія, а ліберальна демократія, тобто система у якій більшість не може утискати меншість, хоч як би того хотіла. Тобто більшості можуть відверто не подобатися, скажімо, цигани, геї, жидо-масони чи вояки УПА, але вона в силу безвідмовного функціонування ліберальних суспільних механізмів ні в чому не зможе скривдити їх".

І анонс, для тих, хто дочитав. Завтра буду знову у Львові, в Українському Католицькому університеті. Матиму кілька годин для спілкування зі студентами - розповідатиму й показуватиму трансформацію преси - від самвидаву до блогів. Початок о 10-й.

п.с. Провід бандерівської ОУН оприлюднив заяву - "...підпал української мистецької галереї є варварським вчинком, який не має нічого спільного з захистом традиційних цінностей, до яких безпідставно апелюють погромники.

ОУН (р) відмежовується від цього прояву політичного хуліганства. Організація Українських Націоналістів (р) розглядає наміри вандалів пов’язати свою акцію з нашою Організацією як цілеспрямовану провокацію, яка має на меті дискредитувати ОУН в очах громадськості".

"...большей части сегодняшних проблем можно было избежать, если бы... в 1945 году ее [Галичину] можно было бы безболезненно вернуть Польше."

"Галичане поставляли большую часть кадров в гитлеровскую вспомогательную полицию, формирования абвера и СС, они же составляли движущую силу майданного путча..."

Насолоджуйтесь - http://www.izvestia.ru/politic/article3133320/

Табачник - антиукраїнська мразь в її еталонному вигляді. Імхо, канешно.

Привокзальна площа. Всі люди як люди - заспані, бо ранок, і не дуже. І тільки муедзіни водії міжміських маршруток "кричат нечеловеческим голосом" - "Крєєєємєєєньчууук!", "Бєєєєєлаааяяяя Цеееркооооффффь!", "Роооовноооо!".

Хто їм сказав, що ці істеричні інтонації приваблюють потенційних пасажирів?...

І, щоб двічі не вставати, - підходи до залізничного вокзалу бомжатник ще той.

Камера телеканалу "Інтер", як нам пояснювали, "випадково" опинилася в Цхінвалі напередодні початку війни в серпні 2008 р. Інших, неросійських, камер там не було.

Генпродюсер "Інтера", тепер уже колишній, отримує високий церковний орден РПЦ особисто від патріарха Кіріла.

Тепер автор пропагандистських антигрузинських фільмів і ганебних сюжетів "Інтера", останній з яких був в ефірі учора, отримує орден "Дружби" з рук військового злочинця і кримінальника Кокойти.

Фе. Воістину, грязь Москви.

п.с. оновлюю о 20.34. спеціально подивився недільні "Подробности". був черговий сюжет про славу південноосетинської зброї.

ведуча не розповіла глядачам, що журналіст "Інтера" став кокойтовським орденоносцем. соромно бо, хочу думати. значить, ще не все ще втрачено.

Я вже дуже багато років, майже від самого початку існування, читаю деякі тексти "Української правди", переглядаю частину новин.

Але їхні "блоги" - це клініка. Святомєсто для дешевих піарників, уродів і ексгібіціоністів.

"Это было, было..."

Кажуть, що на Кубі рай. Можливо, буде, коли скинуть фіделістів-комуністів;)

...очолить "головні новини країни", про що кажуть джерела "Телекритики", це означатиме, що ми повертаємось назад, у 2004-й чи й раніше. Це повний брєд.

Новини в прайм-тайм на першій кнопці - це стратегічна зброя, не гірше стратегічних бомбардувальників, нафти чи газу.

Віддати за кілька місяців до виборів цей ресурс в руки людини заангажованої, а не путінців на "России" немає, - це злочин перед державою. Потім цей чи інший росіянин звалить до себе в Москву, а нам тут жити.

Якшо не збудеться - слава Богу.

Надибав у нєкоєго гражданіна під ніком іван_герх пост з ошеломітєльной догадкой - "А может Кипиани и есть одним из ребятушек, ведущих блог Яценюка?"

Він же пише, що я все міряю "зеленню". І посилається як на авторитет на всєм ізвєстного любітєля писати від імені популярного кандидата в президенти.

Звідки ці дебіли беруться?

Горілка "Белое озеро" випускається на російському Далекому Сході: "...в состав входит признанный источник жизненной силы и энергии – экстракт корня элеутерококка, за свои целебные свойства прозванного сибирским женьшенем. Мягкий вкус напомнит о редких минутах единения с природой, когда мы можем вдохнуть полной грудью свежий воздух, зачерпнуть руками чистой воды из озера. Именно эти моменты придают нам силы и энергию, волю к жизни и уверенность в завтрашнем дне".

І, як результат "единения с природой" і дії "сибирского женьшеня", - "Рюмка, ссора, убийство – так разрешаются бытовые конфликты в Приморье".

Взагалі, до 80% убивств пов'язані з алкоголем. І, припускаю, під сто відсотків - від ножа.

Картинку взяв у tymofii. Першоджерело - Ідіотека, дуже смішно.

Родившегося мальчика в цхинвальском роддоме назвали Геноцид. Мать ребенка Эльмира Козаева сообщила осетинским телеканалам, что назвала ребенка Геноцидом, чтоб «никогда не забыть все пять геноцидов которые пережил народ Юга Осетии от грузинских реваншистов»... В настоящее время несколько рожениц выразили желание назвать родившихся мальчиков именем Геноцид, и одну девочку Геноцидой.

Це не фейк, інформує "Северо-Осетинский информационный портал".

п.с. майже тиждень в онлайні й офлайні ця тема не сходила з вуст. дехто все ж таки наполягає, що це підробка і її першоджерелом називають сайт "Стримпресс", нібито грузинський.