Вахтанг Кіпіані (vaxo) wrote,
Вахтанг Кіпіані
vaxo

За сто днів до Гонгадзе

Вийшло в журналі "Український Тиждень"

9 червня 2000 року співробітники міліції – генерал-лейтенант Олексій Пукач та його підлеглі – полковник Наумець і майор Мариняк викрали журналіста, вивезли за 130 кілометрів від Києва, звіряче били, душили ременем… Оскільки замовлення на вбивство не було, в «провченої» жертви забрали паспорт, гроші, окуляри і залишили в лісі неподалік Прилук, що на Чернігівщині.

Через сто днів Пукач у компанії співробітників міліції Костенка, Протасова та Поповича повторив – з точністю до дрібних деталей – операцію. Той самий автомобіль, наручники, побиття, кляп з хусточки, ремінь, удари ногою по грудях, щоб вибити звідти останнє рятівне повітря… Згодом спалене тіло без відтятої голови перепоховали неподалік райцентру Тараща Київської області.

Історії Олексія Подольського та Георгія Гонгадзе збігаються до деталей. Тільки перший свідчить, та його не хочуть чути, а другий – назавжди залишився 31-річним…

За ці дев’ять років Феміда «іменем України» не надто докопувалася щодо мотивів дій колишнього керівника міліцейської «наружки». Щодо першого випадку, суд вирішив, що побиття журналіста, погрози зброєю копати собі могилу є лише «перевищенням повноважень». Кара по мінімуму – три роки позбавлення волі плюс погони з плеч. Це означає, що колишні офіцери з пукачівського «ескадрону смерті» чи вже на волі чи от-от вийдуть. За іншою справою, підлеглі Пукача, отримали 12-13 років, давши суду вичерпні свідчення про обставини вбивства журналіста «Української правди».

У нас коротка пам'ять. Ми геть забули, що доказом слів Подольського про те як менти над ним глумилися, є рапорт міністра МВС особисто президентові. Відомий нам з т.зв. «плівок Мельниченка». Якраз у цій розмові, звучить самовизнання гаранта Конституції, що в нього є «такий підрозділ, …в них ні моралі, нічого немає».

Кучма: …Ну, а кроме газеты «Товарищ» у них же ещё эта новая газета? [мова про опозиційну газету «Ми», до видання якої був причетний Подольський]

Кравченко: …Ну, теперь та братия, которая распространяла от Головатого листовки? [Олексій був тоді помічником народного депутата Сергія Головатого]

Кучма Да.

Кравченко: Значит, позавчера он оказался аж в Сумской области, тот, который распространял. Так ему там так надавали [сміх]. А он кричит: «Это Головатый меня…» [сміх]. Ну, приехал он домой, а там, значит, загорелась дача, и двери сгорели.

Кучма: У кого?

Кравченко: У него. [сміються обидва, насправді – підпалили квартиру іншого активіста об’єднання «Ми», колишнього співробітника міліції Сергія Кудряшова]

Фінали у драмі та трагедії різні. Припускаю, бо замовники двох злочинів були різні. Хто і що – знає Пукач. Але, чомусь здається, навряд чи скаже. Він не для того переховувався майже шість років, щоб підписати собі вирок – у прямому та переносному сенсі.

Екс-міліціонер може розповісти надзвичайно багато. Але, може, й мовчати. Таке право за Конституцією, не свідчити проти себе – у нього є. Тим більше, що є підстави побоюватись, що справа може розвалитися в суді. Скажімо, заступник генпрокурора Голомша, котрий для чогось ледве не в засаді сидів, забув чи вирішив проігнорувати вимогу закону щодо обов’язковості присутності адвоката затриманого під час всіх слідчих дій. Все-таки йдеться про звинувачення у вбивстві. Генерал Пукач, звісно, може говорити, що це він сам погодився на нічний допит і без присутності захисника, але потім в суді легко відмовиться від своїх слів…

Взагалі в цій історії є чимало прикладів кричущого непрофесіоналізму. Виправдання міністра Луценка, що МВС ніби віддалили від резонансної справи, ніяк не пояснює, чому цілий рік дільничний міліціонер, який закріплений за селом Молочки, не знайшов часу познайомитись із новоприбульцем. Все село знало, що «моряка» (прізвисько Пукача, який постійно ходив у тельняшці) жінка кликала Льоша, а потім чомусь він став Петром. Всі – крім місцевих «аніскінів».

Хай там як, але затримання Пукача – фантастичний успіх СБУ та Генпрокуратури. Громадяни іншої країни пишалися б тими, хто зловив фігуранта найгучнішого злочину новітньої історії України. Ми – ні. Скажу відверто – в останні дні було неприємно слухати репортажі й читати тексти колег, які залюбки втягнулися в інспіровану політиками гру без правил – «кому вигідний Пукач за гратами».

Мені навіть нецікаво думати про це. Президентські вибори взагалі треба винести за дужки в контексті арешту Пукача. Бо найважливіше не те, що хтось, як модно казати, відпіариться на цій темі, а те, що є шанс покарати злочинця, який – і це безсумнівно – знущався над журналістом Подольським, й – дуже вірогідно – вбив журналіста Гонгадзе. І, будемо сподіватись, дізнаємось про замовників цих злочинів. Це в тисячу раз важливіше за тарганячі перегони лукавих вікторів, юль та арсеніїв.

п.с. якраз у день виходу колонки міністр МВС "...поінформував, що за недбалу роботу буде звільнено начальника Чуднівського райвідділу міліції, керівника карного розшуку та ще певних осіб, які не забезпечили належну роботу. Наразі, вже звільнено дільничного, у відповідальності якого було село, в якому з квітня цього року проживав О.ПУКАЧ".
Tags: "Український тиждень", Гонгадзе, МВС, Пукач, СБУ, вбивство
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 16 comments